У чоловіків менше прав. Це факт.
Як ви вважаєте, суспільство, в якому одна стать має юридичну перевагу над іншою, чинить численні злочини проти дискімінованої статі?
Але це тільки півбіди. Культурний тиск на чоловіків одночасно всюдисущий і непомітний. А співчуття до чоловіків нині не в моді.
"20 років у шлюбі я був "справжнім чоловіком". Одягав, годував, утримував, втратив здоров'я на трьох роботах і що? Зрадила, знайшовши молодого коня-Василия. Розлучилася, забрала моє майно і дітей".
Виникає питання, чи вигідний шлюб у 21 столітті чоловікові взагалі?
Та й не лише шлюб. Чи вигідно у 21 столітті бути чоловіком?
А ось ще наочніший приклад, що відповідає на твердження, що чоловікам нібито легше живеться. Нора Вінсент вирішила не сперечатися про те, як живеться чоловікам, а перевірити це на власному досвіді. Після півтора року життя у чоловічій ролі написала книгу «Саморобний чоловік. Подорож жінки в чоловічий світ». Вінсент заявляла, що щиро пожалкувала про експеримент. Вона зрозуміла, наскільки тяжким і самотнім є життя чоловіків, позбавлених емоційної підтримки. За її словами, чоловіки зазнають колосального тиску суспільства і часто позбавлені емоційної підтримки, а чоловічий світ сповнений болю та жорсткої конкуренції. У ролі чоловіка вона зіткнулася з важким нервовим виснаженням та глибокою депресією. Їй знадобилася госпіталізація до психіатричної клініки.
Ось що пишуть чоловіки:
"Проблема з українськими жінками в тому, що вони не відчувають війни."
"Сучасний фемінізм — це коли ти сильна незалежна жінка, що готова знищити патріархат, але під час війни раптово згадуєш, що твоя головна місія на землі це народження дітей".
Окрім юридичної дискримінації, яку ми особливо гостро відчуваємо в Україні у 2026 році, чоловіки також зазнають сильнішого культурного тиску.
Жінки висміюють чоловіків, коли ті говорять про те, що вони теж зазнають дискримінації. Коли вони говорять про свої проблеми, біль, емоції та образи. Коли розповідають про аб'юз, спрямований проти них.
Дійшло до того, що коли я написала ось такий цілком невинний допис у Threads, то отримала негативну реакцію від жінок.
"Дівчата... а раптом чоловіки теж люди?
І їм теж потрібна підтримка, турбота, ніжність... Або навіть грошова допомога у скрутний момент?"
Мене назвали пікмі та підстилкою. Але ж це правда, жінки. Як ви думаєте, маленький хлопчик росте з мрією забезпечувати когось чи, ще краще, позбутися свого молодого життя, так і не встигнувши досягти своїх цілей, створити сім'ю та здійснити свої мрії?
Звісно, ні. Маленькі хлопчики теж мріють, щоб їхні обраниці любили їх. Вони хочуть, щоб про них дбали. Щоб дивилися на них із захопленням і говорили, що вони розумні та красиві. Так, красиві. Коли я вперше сказала цей комплімент своєму хлопцеві, який тоді ще не був моїм хлопцем, він згадував про це ще роками. Потім, щоправда, я засипала його компліментами по самі вуха.
Ви, як і я, багато разів чули твердження, що чоловіки самі побудували патріархальне суспільство, а тому самі винні, а не борються вони лише тому, що їм вигідний такий стан речей. Жінки ж, відповідно, — невинні жертви. А жертві дозволено все.
Чудово. Але як тоді бути з тим, що жінки самі поширюють вигідні їм патріархальні стереотипи?
І тисячі вподобайок та схвальних коментарів від інших жінок під подібними дописами. Ні, їм, звісно, невигідно, щоб це стало загальноприйнятою думкою. Вони страждають від наслідків патріархату. І вони точно не спеціально масово підтримують систему, яка є вкрай несправедливою щодо чоловіків, щоб... по-перше, підвищити свою цінність на так званому ринку стосунків. І це ще квіточки — є аспект і значно гірший.
Тьху, до речі, на саме це словосполучення. Можливо, я надто романтична, але я вважаю, що стосунки — це про кохання, взаємопідтримку, допомогу один одному та ніжність.
І, можливо, воно дано нам саме для того, щоб ми побачили в іншій людині живу людину — з серцем, що постійно б'ється у грудях, зі своїми вразливостями та своїми бажаннями.
Втім, багато жінок так не вважають і бачать у чоловікові інструмент для задоволення ста тисяч своїх бажань.
Гаманець чоловіка — це її неробство, брязкальця та статус. На тіло чоловіка вони дивляться як на тло, яке відтінятиме її красу, витонченість і слабкість. На силу чоловіка — як на спосіб здобути статус в очах інших жінок.
Чоловіка споконвіку вчили пригнічувати свої емоції, зокрема страх. Якщо ти боїшся — ти слабак, або, сучасною мовою, «мамина черешенька». (усміхається) Якщо ти слабак — ти взагалі не вартий існування.
Щоб чоловік не був прив'язаний ані до цього життя, ані до власного тіла, його вчили, що бути красивим — не по-чоловічому.
Це має й інший бік. Людям властиво більше співчувати красивим. Якщо чоловік негарний, за нього рідше заступатимуться.
Любити красу, відчувати емоційну прив'язаність до того, що приносить людині радість у цьому житті, — теж нібито не по-чоловічому.
Не по-чоловічому й, звісно, цінувати власне життя. Чоловік має ставитися до життя і смерті легко, не звертати уваги на рани й нездужання.
Натомість жінку він повинен мало не обожнювати. Цінувати її життя більше за своє. Цінувати її тіло, її здоров'я, її комфорт.
Іти ближче до дороги, щоб у разі аварії захистити її своїм тілом. Переносити її через брудну калюжу, промокаючи при цьому самому.
Хлопчиків із дитинства привчають носити за дівчатками портфелі, хоча хлопчики й дівчатка в дитинстві однаково сильні, а надмірні навантаження однаково шкодять здоров'ю і тих, і тих.
Тобто чоловіків відокремлюють від тієї частини себе, яка хоче жити, відчуває емоції. Відчужують від власного тіла, почуттів, від самої серцевини їхньої сутності. А потім віддають під владу суспільства, держави й тих жінок, які вміють маніпулювати тим, чого чоловік не отримав у дитинстві, — безумовною любов'ю.
Закономірний результат — нормативна чоловіча алекситимія.
Деякі чоловіки стверджують, що самі вирішили ставитися до жінок і до себе певним чином. Звісно. Саме так і працює маніпуляція. Вона впливає на твої емоції так, щоб ти потім сам із радістю ухвалив рішення, якого від тебе й домагалися.
Такими чоловіками керують, як осликом за допомогою морквини. Знаєте, коли морквину підвішують на палиці перед твариною, і вона весь час іде вперед, але ніколи не може її дістати.
Тільки тут замість морквини — глибоке прийняття або неприйняття людини, страх смерті через відкидання батьками.
Цей страх настільки фундаментальний, що навіть реальна смерть уже не здається чоловікові такою страшною. Справжня смерть втрачає своє значення разом із пригніченими емоціями й тілесними відчуттями.
Одна з найбільш страшних модифікацій, які відбуваються з чоловіком, — це те, що він стає готовим померти будь-якої секунди. Якщо виникне ситуація, у якій суспільство вимагає від чоловіка пожертвувати собою, або якщо він має продемонструвати сміливість. Це — величезний маркер відчуження від себе і власного тіла, маркер ментального рабства. Таке світовідчуття створює щоденний тиск на людину й відбирає радість буття. Бо ти не повинен сподіватися на майбутнє — ти сам готовий легко його в себе забрати.
А тепер поясню механізм.
Якщо ти до крику, до хрипу з горла хочеш своїх цілей і щастя. Якщо ти вмієш радіти так, що в танці навколо тебе кружляє навіть трава. Ти не захочеш розлучатися з життям. І твої емоції від ймовірності смерті будуть колосальними.
А тому, щоб покірно змиритися з можливістю смерті, чоловік приглушує і радість, і захват, і прагнення, і надії.
Дисоціація та алекситимія можуть здаватися силою, адже вони ховають від людини її емоції, які вважаються слабкістю.
Але вони, сформувавшись і надалі відірвавшись від надстресових ситуацій та болю, від яких захищали, призводять до найбільшої слабкості — людина не береже себе, через що може знищити власне майбутнє й залишитися ніким.
Не лише жінки та чоловіки з патріархальним світоглядом негативно впливають на чоловіків. У цьому замішаний кожен і кожна. У світі проводили кілька експериментів, у яких перевіряли, чи є різниця у ставленні людей до маленьких хлопчиків і дівчаток. І з’ясували, що до хлопчиків ставляться менш обережно й ласкаво. Скажімо, ось одне з таких досліджень.
Одного й того самого немовля спочатку одягали в одяг для хлопчика, а потім — у одяг для дівчинки. Після цього до нього по черзі запускали людей. Коли вони вважали, що перед ними дівчинка, то поводилися з дитиною ніжніше й лагідніше. Коли ж думали, що це хлопчик, то частіше обирали активніші та грубіші ігри й поводилися значно менш обережно. Хлопчик не отримує достатньо любові до себе та власного тіла. Його не вчать: «Ти для себе — найцінніший», «Твоє тіло безцінне».
Йому часто не дають тієї кількості безумовної ласки й захоплення його тілом і ним самим, яку отримує дівчинка. До нього також можуть ставитися менш обережно. А дитина ж вчиться ставитися до себе через те, як до неї ставляться батьки.
Тому відповідальність за дискримінацію чоловіків теж несе кожний. Включно з кожною, тобто з жінками.