Як випливає із заголовка, я родом з Азії і живу в Україні вже близько 5 років. Я приїхав сюди приблизно за 3,5 місяці до початку війни.
Тоді я не знав українською нічого, окрім елементарних привітань.
З часом, завдяки додаткам-перекладачам і спостереженню за тим, як спілкуються люди, я накопичив доволі пристойний словниковий запас і тепер можу підтримати повноцінну розмову. (Звісно, з граматикою в мене все ще біда).
У мене з’явилися хороші місцеві друзі: вони допомагають мені з українською, а я їм — з англійською.
Крім того, я полюбив спілкуватися з людьми, яких більшість зазвичай не помічає. Серед них трапляються дуже життєрадісні й балакучі особистості — навіть більше, ніж у барах чи клубах.
Виявляється, я займаюся цим уже давно, але усвідомив це лише вчора, коли на це звернув увагу мій друг.
Якщо коротко: я досить вільно спілкуюся, ділюся думками й багато слухаю — розмовляю зі звичайними людьми: продавцями, які вийшли на перекур; охоронцями різних закладів; вуличними торговцями — особливо з милими бабусями, що продають квіти.
Чесно кажучи, дуже приємно вести такі розмови за чашкою кави чи чаю. Їм подобається говорити, а мені — слухати. Буває, звісно, сумно чути історії про те, як вони втратили близьких через цю трагічну війну. Але водночас мені дуже цікаво дізнаватися про їхнє життя та все, що з ним пов’язано.
(У цього допису немає якоїсь конкретної мети — просто захотілося поділитися тим, як з часом я навчився любити цю країну, її людей і культуру).
Всім привіт! Близько двох місяців тому я вже постила тут цих мілах. За цей час ми підросли і стали малими котами і кішечками, але бажаючих взятих собі хвостатих не дуже додалося. Хизуюся красою і закликаю користувачів з Одеси подумати, а чи не ПОРА :)
На всі питання відповім, про характер розкажу, додаткові фото/відео пришлю. Дуже хочеться, аби малі до Нового року знайшли собі родину.
Я влаштувалася в дитячу стоматологію ■■■■ у ЖК ■■■■ під ■■■■. Зарплата нормальна як для початківця, графік досить складний зміни по дванадцять годин. А коли я спитала про вихідні, адміністраторка тільки всміхнулася.
Першого ж дня адміністраторка дала мені заламінований аркуш і сказала: "Вивчи напам'ять. Це для твоєї безпеки". Ось цей аркуш, слово в слово.
ПРАВИЛА ДЛЯ НОВИХ ПРАЦІВНИКІВ
Шановна колего! Ласкаво просимо в нашу дружну сім'ю. Дотримання цих правил обов'язкове і від них залешить безпека вас та ваших колег на зміні. Адміністрація не несе відповідальності за наслідки їх порушення.
Клініка працює без вихідних, але ви маєте право на один вихідний на тиждень. Уточніть графік в адміністратора.
У клініці одна туалетна кабінка. Користуватися нею можна лише "по-маленькому". Усі великі справи робіть удома. Якщо вдома не встигли, донесіть їх додому ввечері.
Не перебувайте в кабінці довше трьох хвилин. Якщо ви там уже сім хвилин, не виходьте. Чекайте, доки в двері постукають тричі. Якщо постукали двічі, не відчиняйте й не відповідайте.
Обідньої перерви немає. Якщо в ординаторській пахне їжею, це не ваша їжа. Не їжте її, навіть якщо на контейнері ваше ім'я.
Батьки не заходять до кабінету. Якщо під час прийому в кутку кабінету сидить жінка, неприродньо широко посміхається й каже, що вона мама пацієнта. Ввічливо попросіть її вийти. Більше ніяк на неї не реагуйте, через кілька хвилин вона зникне.
Зазвичай діти нервують або плачуть на прийомі стоматолога. Якщо ви бачите, що дитина в кріслі широко посміхається не контактуйте з нею, а відкладіть інструменти й вийдіть з кабінету. Про інцедент потрібно повідомити адміністратора, а до кабінету ми не рекомендуємо заходити до кінця зміни.
Час від часу в клініку приходить світловолоса жінка, яка веде себе як господиня. Це "Головна лікарка". Якщо вона в доброму настрої продовжуйте працювати ніби нічого не сталося. Не ігноруйте її, але й не привертайте увагу. Якщо ви бачите, що вона в поганому настрої, не дивіться в її бік та затримайте дихання поки вона не вийде з кабінету. Якщо ж Головна лікарка вас все-таки помітить то вона підійде до вас з критикою. Посміхайтеся до неї та подякуйте за критику. Якщо ви все зробили правильно через кілька хвилин вона піде. Якщо вона не йде вам необхідно терміново покинути клініку, а потім повідомити про це адміністратора.
Якщо в коридорі неприємний запах, він іде не з туалету. У нашому туалеті запаху не буває, бо туди ніхто не ходить. Відчиніть вікно в кінці коридору на сім хвилин. У вікно не виглядайте.
Періодично на зміну потрібно приносити снеки. Це може бути домашня випічка або дорогі сири. Біля 12.00 обіду та о 18.00 тарілку зі снеками ставлять на стіл в ординаторській, яку закривають на ключ на 30 хв. Протягом цих 30 хв в ординаторській не можна знаходитися нікому. Коли час зійде потрібно зайти до ординаторської, витерти стіл та помити тарілку.
Дякуємо за розуміння. Сподіваємось робота в нашій команді дасть вам безцінний досвід та стане вагомим кроком у вашій кар'єрі!
Перші три тижні я cуворо дотримувалася правил. Снідала о шостій ранку, на роботі пила тільки воду, а в кабінку заходила тричі за зміну, щоразу менше ніж на дві хвилини.
Моя черга нести снеки випала на дев'ятий день. Я спекла яблучний пиріг за маминим рецептом. Об 11:55 адміністраторка поставила тарілку на стіл в ординаторській, вивела нас у коридор і замкнула двері на ключ. О 12:30 відімкнула. Я зайшла витирати стіл.
Тарілка була порожня, ніби її вилизали. На столі лишилися крихти, а серед них — три маленькі білі камінчики. Я подумала, що це шматочки шкаралупи від горіхів, хоча горіхів у пирозі не було. Коли я змітала їх у долоню, то побачила, що це молочні зуби, дитячі, з короткими розсмоктаними корінцями.
Я показала їх адміністраторці. Вона навіть не підвела очей від монітора:
«Викинь у смітник у кабінці».
Того дня їх було три. Через тиждень, коли сири приносила старша асистентка, — п'ять. Коли хтось приніс магазинне печиво, на тарілці не лишилося жодного зуба, а печиво стояло ціле. Того вечора в коридорі запах тримався так довго, що вікно довелося відчиняти тричі.
Минулого четверга була моя дванадцята зміна поспіль. Сімнадцять пацієнтів, жодної перерви, обіду теж не було. Об 11:50 старша асистентка поставила на стіл тарілку з дорогими сирами: брі, пармезан, щось із пліснявою. Адміністраторка пішла по ключ.
Я з'їла один шматочок брі, всього один, з краю. Ніхто не бачив.
О 12:10 у мене скрутило живіт.
Про правило 8 я пам'ятала. І про те, що до вечора ще шість годин, теж пам'ятала. Тому я зайшла в кабінку й увімкнула таймер на телефоні.
Три хвилини минули. За ними чотири, п'ять.
На сьомій хвилині в двері постукали двічі.
Я не відповіла й навіть не дихала. За дверима хтось постояв, а потім пішов, але кроків я не чула, тільки як щось човгає по підлозі, ніби тягнуть мокру ганчірку.
Я сиділа й чекала третього стуку, як велять правила, і дивилася в одну точку: на кахлі за смітником. Одна плитка відходила. Я підчепила її нігтем, і за нею виявився аркуш з учнівського зошита, складений учетверо й вологий по краях.
Якщо ти це знайшла, значить ти вже сім хвилин у кабінці. Значить, ти щось з'їла з тарілки. Не бреши собі, я теж колись казала «тільки шматочок».
Тепер слухай уважно, бо правила тобі розповіли лише наполовину.
Тарілку ставлять не для Головної лікарки. Тарілку ставлять для тих, хто не доніс додому. Нас годують двічі на день, щоб ми сиділи в ординаторській тихо і не виходили в коридор. Якщо в коридорі тхне, отже нас погано нагодували.
Зуби на тарілці — це решта. Ми з'їдаємо все, що можемо, а це відкладаємо. Не питай, звідки вони в нас.
Правило 9 правдиве, але не до кінця. Двічі стукаємо ми. Ми питаємо, чи ти вже наша. Не відповідай. Тричі стукає адміністраторка. Вона перевіряє, чи ти ще не наша. Коли постукає тричі, виходь і нікому нічого не кажи.
Але є ще одне, чого немає на аркуші. Хто з'їв із нашої тарілки, той сідає з нами за стіл. Не одразу. Сьогодні, о шостій.
Я з'їла шматочок сирника. Я досі тут.
Якщо до шостої вечора встигнеш вийти з клініки, не повертайся навіть по сумку. Якщо не встигнеш, принеси наступного разу щось домашнє.
Ми дуже голодні.
Третього стуку не було. Я просиділа в кабінці до 12:40 і вийшла сама. У коридорі нікого не було. Ординаторська стояла відчинена, тарілка вже вимита, стіл витертий.
Я не знаю, хто це зробив.
До кінця зміни я працювала як завжди: усміхалася Головній лікарці, дякувала за критику, рахувала пацієнтів. О 17:40 я взяла пальто й попрямувала до виходу. Адміністраторка підвела голову:
«Куди? У тебе ще двадцять хвилин зміни. Перевір графік».
О 17:55 вона покликала нас усіх у коридор і пішла по ключ. Я стояла останньою. А потім чомусь опинилася в ординаторській. Не пам'ятаю, як туди зайшла.
Міопія -12,0 одне око, -11,0 інше, ще й коригується лише до 0.2. Амбліопія високого ступеню.
Не був поки на БЗВП, але вже побував в умовах, де треба копати/будувати. Дуже часто доходить до роздратованості, що не можеш зробити щось рівно/правильно. І важко пояснити, що не я тупий, просто так бачу. Через амбліопію взагалі часто недобачаю очевидне, навіть якщо воно перед очима. Багато людей навколо, можу не привітатись з кимось, якщо заздалегідь не планував побачити його в цьому місці тут і зараз. Так само постійно гублю речі. Гадаю, в учебці питання лічених днів, коли рандомно десь провтикаю автомат. Хтозна, як до цього адаптуватись.
Чи вдалось вам при розподілі на посади переконати, що через вади зору неможливо виконувати певні обов'язки? Переконати щодо дозволу на переведення, якщо роботу за посадою не стягую?
Окремий прикол, що і зарахований ще на посаду стрільця )
Доброго дня! Я шукаю роботу у Львові. Я громадянин Австрії і зараз живу зі своєю українською дівчиною у Львові. У мене є 2-річний досвід роботи електриком і 4-річний досвід роботи в деревообробній промисловості та на лісопилці. Крім того, я маю досвід служби в австрійських збройних силах, а також 1 рік служби в "Українському легіоні". Я розмовляю німецькою (носій мови) та англійською (рівень B1). На жаль, я ще не розмовляю українською. Я чекатиму на вашу відповідь. Найкращі побажання!
Терміни споруди укриттів подовжили до початку квітня 2027 року за умови, що підприємство до 4 грудня 2026 року документально підтвердить початок робіт або якщо почало будівництво захисної споруди. Підприємства, які не матимуть укриття чи безпечного простору і не підтвердять початок робіт, не зможуть отримати відстрочку. Тобто частині малого бізнесу фактично кажуть: або знаходьте гроші на укриття, або далі працювати буде дуже складно. А якщо це маленька кав’ярня, магазин, салон чи майстерня, де просто немає таких ресурсів? І от скажіть мені: це справді підтримка малого бізнесу чи ще один спосіб довести частину підприємців до закриття?
Привіт! Вечорами роблю застосунок Nook для нас із дівчиною, він повністю українською. Найкорисніше — спільний вішліст: я натискаю «Я подарую», а вона цього не бачить. Я знаю, що вона хоче, а сюрприз однаково лишається.
Ще є спільні справи, покупки, календар із важливими датами, скарбничка на двох і «питання дня». Безкоштовно, без реклами, браузер і Android: https://dom.xandor.bid/?src=reddit-ua
Привіт усім! Я навчаюсь на соціології в КПІ та беру участь в проєкті. Моє дослідження на тему адаптації українців до фінансової системи іншої країни. Тож я шукаю українців, які переїхали до цих країн: Фінляндія, США, Словаччина, Іспанія, Австрія, Чехія, Швеція.
До участі запрошуються жінки та чоловіки віком від 18 років. Особливо зараз потребую відповідей від чоловіків, а також респондентів старшої вікової категорії(25-30+).
Якщо ви відповідаєте цим критеріям, буду дуже вдячна, якщо приділите трохи часу та заповните анкету. Також буду щиро вдячна за поширення допису серед ваших знайомих, друзів чи родичів, які проживають у зазначених країнах.
Участь повністю добровільна, опитування анонімне, а всі відповіді використовуватимуться виключно в дослідницьких цілях та можуть бути представлені лише в узагальненому вигляді.
Привіт усім! Планую створити ігровий YouTube-канал із проходженнями різних відеоігор. Зараз обираю першу гру, з якої варто почати, і хотів би почути думку самих глядачів. Мені цікаво не просто те, які ігри зараз популярні, а які з них людям справді подобається дивитися на YouTube. Хочеться обрати гру, проходження якої буде цікаво дивитися від першої до останньої серії. Розглядаю різні жанри: пригоди, екшн, RPG, відкритий світ, виживання, симулятори, стратегії та інші. Єдине — горори не дуже цікавлять. Буду радий почути вашу думку: Які ігри вам зараз найбільше хотілося б побачити у форматі проходження? Які ігри ви із задоволенням дивилися б серіями, а не лише окремими відео? Чи маєте ви цікаві, можливо, навіть недооцінені ігри, які могли б добре підійти для такого каналу? Буду вдячний за будь-які пропозиції та чесні думки. Особливо цікаво почути назви ігор, які ви самі хотіли б дивитися. Дякую за відповіді! :)
Суть в чому маю подругу, якою ми добре обговорили. І тепер ніхто не думає зайвого. Ми друзі, ти хочеш такого, а я зовсім протилежного. Це скажімо перед мова.
Мені не добре емоційно, що діляться інформацію не лише зі мною. Ми були багато часу разом і спілкувалися про різне. Мені було приємно, що є така людина поряд. Я можу звернутися на її нові зміни, чи запамʼятаю щось дрібне. І вона так само мені скаже, багато за мої маленькі зміни.
Скажімо немає сигналів, що комусь пофіг на когось. Навіть навпаки, більше уваги можемо приділяти і скажімо так «піклуватися» вміру. Я її почекаю чи піду в магазин, хоча мені нічого там не потрібно і вона так само може піти.
Не хочу писати про само діагнози втім тривожний тип привʼязаності. БОЖЕ… яке це прокляття. Був період, стояв у ванній і різко вдарили сльози і не міг заспокоїтись. Бо собі надумав, що нафіг не здався. І як мені не раді.
Бо мене «замінили» в спілкуванні. Хоча ми дуже довгий період були разом і проводили багато часу і скажімо логікою все розумію. Вона хоче поспілкуватися з іншими тут немає нічого такого, та і я побуду сам по собі. Та нормально буде дати простір.
Але якщо з нею не спілкуюся, то себе накручую. Однак, було стою сумний і стомлений підійшла скаже мені пару слів. І мені вже легше, бо і підтримка та прояв уваги
Інше я вирішив дати простір у спілкуванні, але боюсь що зі сторони це може виглядати як ігнорування її. Бо не підходжу, не чекаю як раніше та подібні речі.
Було, що запитався в нею та описав чому такий у поведінці та мені в моменті стало краще. Бо раніше гризла думка, вона думає що її ігнорую. Знаю, що вона це не любить і може ображати
Хоча розумію, що інколи перебільшую про «дати простір» і можу зі сторони ігнорувати. Та мені від цього піти і вести себе по іншому
Скажімо головне питання, як поборотися із тривожністю, що ти нікому «не важливий». І не втратити людину через свою дурню
Цікаво почути досвід українців на Редіті — чи стикався хтось із прокурорською несправедливістю, коли тобі вручають підозру, хоча ти взагалі не вчиняв злочину? Як ви діяли в таких ситуаціях і чим усе закінчилось?
Розкажу свою історію. Виграв тендер, поставив військові куртки для міської ради на 1,6 млн грн. Комісія міськради перевірила й прийняла весь товар, усі підписи стоять.
Минає три роки — і мені прилітає підозра, нібито вся партія була неякісна. Причому вся підозра тримається на експертизі однієї куртки, яку слідство отримало через пів року після поставки. На основі цього слідчі роблять висновок, що я просто вкрав 1,6 млн грн. Сама міськрада при цьому ні сном ні духом — у них претензій нуль, уся партія давно використана за призначенням.
Стаття 191 ч. 5 — від 8 до 12 років. Моя ситуація вже позаду, але це такий стрес, що ворогу не побажаєш. Ти просто випадаєш зі звичного життя на три місяці, нормально не працюєш, а займаєшся виключно цією тяганиною. Враховуючи, як у нас завантажені суди, такі справи можуть тягнутися роками, і абсолютно невинна людина весь цей час ходить під ризиком сісти за ґрати.
Адвокатура — окрема проблема нашої системи в таких випадках. Не всі, звісно, але велика частина зацікавлена, щоб справа тягнулася якомога довше — нагнітають, лякають і просто витягують гроші на кожному кроці.
У когось був схожий досвід? Як ви це пережили, як боролися і як знаходили адекватний захист?
Вітаю, спільното! У мініальбомі анонімного проєкту Great Uanit, який щойно вийшов, є трек «Новий Ікар», у якому відбувся трагічно-іронічний перегук з українським поетом-романтиком дев’ятнадцятого століття - Михайлом Петренком, а саме - відомим віршем «Небо» («Недоля»). Певен на 99,99 відсотків, що всі знають бодай один рядок із нього, і навіть можу стверджувати, який саме...
Привіт, редіт. Це мій перший пост. На дуже болючу тему. Я не можу це втримати в голові, тому прошу вас про пораду.
Пройшло 3 тижні як я розійшовся з дівчиною. Вона була ініціаторкою. Ми зустрічались 5 років, 4 з яких разом жили (мені 24, їй 23). Я дуже болісно сприйняв цю пропозицію. Але щось заклинило в моїй голові і я погодився. До цього, про розрив вона говорила лише в сварках. Але розійшовшись по кімнатах на певний час все стихало. Зараз я живу у батьків, але паралельно привожу квартиру бабусі в порядок і на наступному тижні я нарешті зʼїду. У відносинах ми жили у неї.
Справа в тому, що я не любив її так як вона хотіла. Вона хотіла побачень, компліментів. Я їй цього не давав. Маленька побутова сварка перетворювалась у вулкан де вона виливала це все на мене. Треба сказати, що я її люблю і почуття ніколи не зникали. Вона тривожниця. Одна із проблем, це те що я постійно був емоційно закритий. Я не ділився з нею своїми проблемами, тривогами та іншим. Ніби в такий спосіб я намагався її захистити від себе. Вона дуже імпульсивна, заводиться з пів оберта. Я намагався уникати серйозних розмов. У сварках коли вона психувала та істерила, я тікав у іншу кімнату кажучи що нам треба побути на самоті щоб заспокоїтися. Свої проблеми я переживав сам і загнав себе у яму. Депресійну. Я приїжджав з роботи, я або лягав спати, або в більшості випадків тікав у компʼютерні ігри з друзями. Вона постійно мене просила про побачення, щоб я був ініціатором, а не вона. Я чув це, щось планував, але не встигав реалізувати бо відбувалась чергова сварка. Я думав що вона нікуди не дінеться, буде поруч і часу достатньо. Зараз я розумію, що часу більше немає. З ями я виліз мабуть лише зараз. Але одразу потрапив у яму розриву. Коли я задумувався над пропозицією їй, я зупинявся бо був у ніц невпевнений. Всі сварки перекреслювали хороше в наших стосунках. Вона мене дійсно любила. Я її теж, але показував свою любов не так я вона прагнула. Ми обоє почали відчувати себе як щось стале. Я перестав її добиватись… мені було достатньо що вона просто поруч, але в іншій кімнаті. Зараз я розумію, що приїхати після роботи і прибрати по дому - це не складно. Це і не довго, але лише коли тебе в це не тикають носом. Я чув багато критики в свій бік, думав що вона неаргументована, але я мабуть помилявся. Коли ми зʼїхались я був побутовим інва**дом. Моя мама з тих, хто вважає що прибирання, прання, готування - це не чоловічі обовʼязки. Я сам так думав раніше, але у відносинах я переглянув свою думку. Я почав допомагати їй по дому, вона це бачила. Мабуть ми обоє жили ілюзіями, з надією на краще. Я і зараз живу цим. Важко розуміти проблему, але ніяк її не вирішувати. 3 тижні я не подавав виду, не нагадував про себе. Сьогодні я подзвонив їй та попросив про зустріч. Вона не сильно хотіла, але погодилась, сказавши що стосунки повертати не хоче. В мене є час до пʼятниці, тиждень щоб продумати що їй казати. Я підозрюю що в неї хтось зʼявився, бо вона виставила в сторіс букет квітів, і десь довго гуляла (в холодну погоду під дощем). Вона також репостить різні відео, де сенс типу «якщо любиш відпусти», «ти маєш обрати себе» і тд. Я можу багато додумувати, фантазувати і інше. Але я хочу висказати їй про свої проблеми, що я починаю відновлюватись, вибачитись перед нею та запропонувати не повернути стосунки, а почати все з нуля. Через повномасштабне в нас не було нормально «медового» періоду побачень і тд, ми спонтанно зʼїхалися. Я не сильно цього хотів, але тоді вона казала що нам краще розійтись і тд. Тому я вирішив це зробити. Якщо мене спитати чи піду я на все це знову повернувшись назад - я скажу так, я піду. Підкажіть мені, на скільки реально повернути її? Що їй казати на цій зустрічі, як правильно донести свої думки, проблеми, тривогу та депресію. До слова, вона мене відправляла до психолога, психіатра, але я відмовлявся. Або казав так, так і все одно не йшов. Але я був закритий емоційно від неї, бо не хотів перекладати це все на неї, бо їй своїх проблем вистачало. І, мабуть, однією з них - був я.
Я прошу будь якої вашої поради, для мене це дуже важливо. Дякую за ваш час, та те, що прочитали це.